Був пікапером, а став фашистом. Саме так одинм реченням можна охарактеризувати роман "Жиль" П'єра Дріє Ля Рошель. Насправді ж цей роман, події якого починаються зимового вечора 1917 року не про політику, а про "Втрачене покоління", яскравим представником якого і є головний герой - Жиль: "Ми були жменькою діяльних молодиків, які повернулися з фронту і відразу загубилися серед кволих блідих душ. Не встигли ми й оком моргнути, як вони нав'язали нам свій старий режим. І тоді, передчуваючи неминучу поразку, ми з головою поринули в пияцтво, гульбища і всілякі дивацтва".
П'єр Дріє ла Рошель - цей автор французького "Розстріляного Відродження" - маловідомий українському читачу та наскільки мені відомо, "Жиль" - перше видавання автора українською мовою, за що і варто подякувати видавництву "Стилет і Стилос".
Цей 600-сторінковий твір читається дуже легко та важко не провести паралелі з сучасною війною. Жиль вертається в Париж після бойової травми та поринає в безодню алкоголю, розпусти ("Йому подобалися ті дівчата, які належали всім, а отже, не йому") та мистецького життя. Але окрім цього Жиль багато думає, пише та блукає по Парижу. Жиль - дуже самотній, нічого невідомо про його батьків, а його опікун та наставник Карантан - вчений дослідник, консервативних поглядів, живе відлюдником біля моря. Самотність не заважає Жилю знаходити коханок, шлюб по розрахунку та навіть через знайомства увійти в середовище тогочасної еліти. По протекції йому знаходять місце в Міністерстві закордонних справ, але цивільне життя з усією його буржуазністю не дає спокою, та Жиль вертається на фронт. "Тепер, коли я знаю Париж, померти буде ще легше" ... Париж і справді постає дуже гарним в романі, як й інші локації - південь Франції та навіть Іспанія.
Саме в Іспанії і опиняється Жиль. Він не може стояти осторонь найбільшої, на той час, європейської війни. Знаючи життя ла Рошеля (а роман багато в чому автобіографічний), можна дивуватись протягом роману - чому друзі Жиля якісь соціалістичні пристосуванці, дрібні буржуа, марксисти, комуністи? Тогочасні ліві демагоги напевне схожі з українськими соціалістами початку ХХ століття. Цілком можливо Жиль міг би обинитись на "червоному" боці в іспанській громадянській війні. Але саме у розпал небезпечної місії головний герой промовляє своє бачення, яке очевидно поділяв й автор:
"У минулому столітті європейські народи перейняли у французів націоналізм і демократію, які згодом обернули проти них. Ми обернемо фашизм проти Німеччини та Італії. До того ж Німеччина не може передбачити, що станеться під час наступної світової війни. Вторгненню російської армії в Європу має протистояти новонароджений дух європейського патріотизму, який постане, щойно Німеччина дасть гарантію повної недоторканності усім країнам Європи. Тільки тоді вона зможе зіграти у майбутній європейській політиці ту провідну роль, яку відвели їй сила і традиція Священної Римської імперії; тільки тоді вона зможе стати духовним лідером цивілізації".
Попри те, що, як бачимо, симпатії, П'єра Дріє Ля Рошель були не на боці переможців, його творчість лишалась актуальною і після війни. Вагомим доказом є екранізація його романів. Мова йде про "Блукаючий вогник" (Le Feu Follet, фільм 1963 року) та "Жінка біля вікна" (Une femme à sa fenêtre, фільм 1976 року, режисер П'єр Гран'є-Дефер, головний актор - дуже відомий на той час Філіп Нуаре). Обидва фільми - чимось співзвучні з романом "Жиль" - в них присутній сильний флер меланхолії, чи навіть сум - суцільний смуток, але чи веде він до занепаду чи, навпаки до ствердження і успіхів у пошуку себе - на це питання хай відповідають читачі.