Цього листопаду як і 10 років тому в повітрі дуже сильно пахне політикою. Тільки тепер політика продовжується іншими засобами (за Карлом фон Клаузевіцом).
Вже виросло покоління молоді, які не пам'ятають Майдан, адже коли тим кому зараз 18 років, тоді було - 8 і ті події, якщо вони й пам”ятають, то як ефіри з телебачення.
Чомусь саме зараз я вертаюсь до тих подій подумки. Я вертався до них коли читав лекції особовому складу. Я ловив себе на думці, що мені легко говорити про той період, адже багато моментів я до сих пір яскраво пам’ятаю, мені легше говорити про ці події в порівнянні з іншими, де я не був присутній особисто.
Але я повертаюсь до цих подій, що саме Майдан окреслив геополітичний вектор України. Ні, це не вектор на європейську інтеграцію, це взагалі не вектор ствердження міжнародної політики, це вектор розриву - розриву з минулим - з російською федерацією. З цього ж часу гібридна війна росії проти України набирає іншої, нової форми. Бо війна ніколи не закінчувалась, вона набирала лише інших форм.
Думаючи про останні 10 років, ми розуміємо, що все могло бути набагато краще, але все могло б бути й набагато гірше. Поки що ми втратили частину території, але відстояли незалежність.
В цьому році я заходив в “Останню Барикаду”, це ресторан який знаходиться прямо під Майданом в Глобусі. Десятки разів я там бував раніше, але цього разу показуючи Київ знайомим з іншого міста я попросив екскурсію.
Там розказують про “Революцію на граніті”, Помаранчеву революцію та Майдан “Революцію Гідності”. Подібні 5 хвилинні екскурсії проходило багато знайомих іноземців з якими я заходив в цей заклад раніше. Але саме цього разу - зміст мене не порадував. Ось Доній, ось Бернар Анрі Леві, ось в рамці пост Мустафи Наєма, з якого начебто розпочався Майдан. Якщо прослухати таке - може скластись враження, що Майдан це була якась ліберальна тусовка вічних реформаторів, які потім в результаті дорвались до влади хоч на якийсь час і хоч якось. Та вони й зараз десь там “при владі”, десь в мейнстрімі.
Націоналізм, може здатись, зараз популярним і модним. Але на жаль, націоналісти не змогли в повній мірі скористатись здобутками “Революції гідності” - і забагато негідників лишились при владі, або й прийшли прикриваючись брендом Майдану.
Я завжди думав, що боротьба політична не менш важлива ніж боротьба військова.
В моменти ризику і небезпеки, жадання влади активізовується, в тому числі в практичному своєму аспекті - здобутті посад, можливостей і ресурсів. Що буде, якщо перемогу на фронті не вдасться закріпити політично?
Не акцентуючи на якихось конкретних призначеннях, чи тим більше закидах політичних фріків з минулого, які розколюють суспільство, я повертаюсь подумки в часи 10 років тому.
Майдан ще не окреслив Призначення України, і на жаль не призвів до ротації еліт, але він визначив те, чого вже не буде - не буде домінування проросійських сил в Україні, не буде ніяких митних союзів та “СНД”. Тому Майдан був важливим етапом в історії України. І цей Майдан був Геополітичний.