Спершу хотів підписати статтю заголовком "Зацікавте свого тотемного єнота", але в такому разі ніхто б не зрозумів, про що буде далі. Тому заголовок релевантний, а нашу розмову почну з цитування класика:

"Якщо вранці з'їсти жабу, залишок дня обіцяє бути чудовим".
✍ Марк Твен (с).

Фото.

Є така теорія, що починати ранок варто із найскладніших справ. Тоді, мовляв, на контрасті решта здасться вже дурницями. Питання, чи підходить такий метод насправді і для прокрастинаторів, чи тільки для порядних трудоголіків?

• Offtop. До речі, якщо надумаєте спробувати спосіб з жабою, варто поєднати цю екзотику з мандрівкою до Камеруну, там водиться Conraua goliath – "жаба-голіаф": вона найбільша у світі, вага досягає 6 кг, а лапки не поступаються за розміром стегенцям індички (гуляти так гуляти!).

Щоправда, африканець, який упіймав таку жабу, щось не виглядає на фото веселим. Можливо, це тільки тому, що він її ще не засмажив:

Фото.

Жарти жартами, а за останні 40 років популяція цих жаб в Африці знизилася приблизно вдвічі – саме через активне вживання їх місцевим населенням у їжу! Хто зна, чи камерунці намагаються так за методом Твена забезбечувати собі чудовий день, чи вона дійсно смачна, але факт: жаба-голіаф уже занесена до списку видів, що зникають.

Втім, ближче до теми! А то впізнаю зараз почерк справжнього прокрастинатора!
І ось так завжди... Спершу ти хочеш написати серйозний трактат про боротьбу з прокрастинацією, але потім раптово ловиш себе на тому, що завис на досконалому вивченні долі якихось товстих африканських жаб або давно зниклих цивілізацій! (Залишилося додати тут кулінарний рецепт приготування рагу з жаби-голіафа, і назву публікації можна буде взагалі змінювати на корені!).

За моїми спостереженнями, прокрастинатору краще починати день не з найскладніших, а з найцікавіших завдань, не дивлячись на рівень їх складності

Важливо захопити себе справою, часом навіть розсмішити. А якщо цікаве завдання не знаходиться, треба починати з виконання найлегших справ, які відскакують буквально на автопілоті.

Взагалі, щоб ми, прокрастинатори, хоч трохи попрацювали, нас треба різноманітно ублажати. Тому починати ранок з мартіні з оливочками, паралельно переглядаючи передачу про жаб по National Geographic – для прокрастинатора цілком нормально. Головне, щоб це не затягло на увесь день.

Далі варто ненав'язливо переводити стрілки до найпростіших справ, що не потребують особливого включення підкорки мозку: так, щоб працювалося "на автоматі", і робота не заважала головному – паралельно прокачувати себе улюбленою музикою в навушниках.

Наступним етапом простих, і при цьому вже вимагаючих включення мозку, завдань (якщо ви автор) може бути написання статті. Особисто мені подобається починати день з написання статті, тому що це допомагає зібрати воєдино думки, що розбрелися за час нічного відпочинку по різних астральних світах, а креативні ідеї ще гірше – відчувши свободу, зрадницьки поховалися по криївках, бажаючи, щоб чіл-аут не припинявся вже ніколи... Коли ж ми починаємо день із прописування якихось своїх думок, то добре структуруємося, і це може задавати тон усьому дню. Тому рекомендую так чи інакше практикувати друкований формат...просто, якщо блогінг "не ваше", то ведіть хоча б короткий щоденник у ворді. Складання на папері списків справ на день, як то рекомендують коучі, на мій погляд допомогає далеко не кожному.

Особливість прокрастинаторів саме в тому, що складання списків справ впливає на нас скоріше розхолоджуюче ("Ну шо ти лізеш зі своїми справами, зараз для цього непридатний час!" – каже твій внутрішній грайливий єнот, і пропонує ще трохи порозглядати карту світу, і знайти на ній Куала Лумпур. Нахера він тобі треба, невідомо, але саме зараз чомусь стало страшенно цікаво, аби тільки не працювати)... Тож справами (чи то ще гірше – списками справ!) нас правда важко мотивувати! Тому, тут теж треба намагатися перехитрити природу: наприклад, при складанні списку завдань на день, прописуйте також список нагород, якими будете заохочувати себе після кожної виконаної справи. Зрештою, тоді це і буде справжній Список Нагород. а не список справ!..а справи просто вже якось між тими нагородами самі затесаються і будуть подолані.

Жарти жартами, а це правда добре працює: ви можете цілий день мотивувати себе, рухаючись по ланцюгу маленьких нагород, які отримуєте після виконання кожного блоку завдань.

Фото.

Потоваришуйте зі своїм тотемним єнотиком

Ви досі не знаєте? Тотемна тварина кожного прокрастинатора – це грайливий єнот, який ненавидить рутину і хоче веселих розваг за принципом "Затопив сарай – топи і хату! А потім можна ще газ відкрити і петардою шандарахнути!".

Навіть якщо ви такого слова не знаєте, всі прокрустинатори – гедоністи. Ми шукаємо в житті насамперед інтересу, розваг і задоволення, а не користі, і цю свою рису треба добре розуміти. Якщо почати придушувати в собі ту саму "темну сторону" з міфічним розбишакуватим єнотом, що тягне до всього захоплюючого, то нічого хорошого з цього не вийде, ви просто працюватимете у вічному стані фрустрації (або взагалі впадете у ступор та депресію).

Зі старту треба себе зацікавити, підходьте до будь-якої справи так, щоб вам насамперед було цікаво! Навіть до рутинних справ можна знайти такий підхід, що вже не доведеться за ними нудьгувати.

Якщо вже я згадував сьогодні на початку публікації Марка Твена, то згадаємо додатково, як Том Сойєр білив паркан. Він спочатку намагався хоча б зобразити інтерес до справи. Далі, зображати інтерес вийшло в нього так добре, що перехожі хлопчаки почали проситися побілити огорожу замість нього, ну хоч трохи! У результаті, замість нудної побілки паркану, у Тома вийшов чудовий день, в який він ще й "заробив" (брав з хлопчиків плату у вигляді різних дитячих іграшок-дрібничок – за право побілити секцію паркану).

Такі ось реалії прокрастинаторів. Тому, щоразу, коли руки "не піднімаються" до справи, згадуйте про свого тотемного єнотика: стан прокрастинації – це насправді сигнал, що вашому єнотику нудно до чортиків (і не більше, і не менше того)!

Зрештою, треба ставити собі тактичне завдання: з якого такого боку підійти до справи, щоб мій тотемний єнотик зацікавився, пожвавився і почав мені допомагати працювати, замість того, щоб невдоволено заважати?

Напевно, з досвіду ви знаєте, що кожного разу, коли виходить зацікавити й "завести" свого внутрішнього єнотика, справа сперечається так, ніби набігла ціла орда дуже працьовитих чоловіків.
Ну, а наприкінці, коли всі конкуренти поламані, а ворожі аеродроми розбомблені, ваш тотемний єнотик напускає на себе безневинний вигляд: печеньку давай, печеньку!...вже битих півгодини відпахали!

☝ Фото.

✍ В доброму гуморі, Богдан Карасьов.