Ні,ні, немає ніякої помилки у назві. Адже саме так діалектно називають тих, хто мешкає в селі, люде)))))) А ще, це місце де я проводила своє дитинство. Закинуті садки, зарослі стежки, село ніби лишилось у минулому столітті, хоч і змінилось добряче, та швидше не тому що процвітає, а тому що нікому вже тут хазяйнувати.
Ще таке наповнене життям 10 років тому, і таке пусте сьогодні. Ба більше, навіть минулого року, коли ми приїздили сюди наче на екскурсію в дитинство, воно було інакше, більш близьке до того, шо пам'ятається.
Так, час змінює, і інколи ці зміни на стільки сильні, що й впізнати рідну місцину неможливо. Та сьогодні трішки з того, що час не торкнувся. Стара сусідська пилорама. Її і пилорамою важко назвати. Та скільки пам'ятаю - вона ось така, як у музеї. І все це біля старої кузні, в якій немає кому підковувати, але це було заборонене для дітей місце, і пахло так само, заборонами - тому двері вічно закриті, як зараз)))))
А ще стіна з заготовленими дровами - ще прабабуся ось так викладала, під стару стіну тільки звісно дрова тоді самотужки нарубані були сокирою, з самотужки принесеної колоди.
