Робочий день почався з болючого нагадування частої абсурдності дій, що нам доводиться виконувати. Не буду вдаватись в деталі, але це болюче нагадування ще раз підтверджує моє бажання послати всю медичну практику кудись по далі, в ті краї де я вже з нею навряд чи перетнусь.
Хоча, як не раз мене вчило життя, спочатку потрібно взятись за іншу гілку, спершу ніж відпускати ту, за яку я тримаюсь.
Усвідомлення того, що мене навряд чи зрозуміють рідні та знайомі майже не бентежить. З дружиною я вже обговорював варіанти того, що я пошлю все подалі і почну щось абсолютно, чи частково нове.
Якщо до сьогоднішнього дня я ще сумнівався, як мені реагувати на ті чи інші можливості, що подарує мені життя (в тому, що вони будуть я ні на секунду не сумніваюсь), то зараз є повна впевненість в те, що я з радістю всиплюсь в той момент, що отримаю для себе. Страшно? Напевно так, але це здоровий страх що тільки допомагає по життю.
Дякую за увагу. Carpe diem. Успіху Вам.