It was a strange day... So varied in terms of weather and so important for the spiritual development of a person. When I look at these photos, the clouds in them are like an artist's work or a picture for a cartoon. Beauty!
My friends dragged me there. I did not really want to visit one of the largest Nazi death camps - Auschwitz. Why should I do this, I take everything too close to my heart? There is already a war in our country... But I am very grateful to my friends for this decision! The excursion consisted of two parts.
First, we were in Auschwitz-1, which was established in 1940. It was hard to realize that people could commit such terrible crimes.
Afterwards, we took the bus to Auschwitz 2-Birkenau. This part of the concentration camp operated from 1942 to the beginning of 1945 and it was here that most people, mainly Jews, were exterminated. One million four hundred thousand. Some died immediately, while others, the healthiest, worked hard jobs and lived in brick or wooden barracks in inhumane conditions. Later, the wooden buildings were dismantled and only the furnaces remained, while the brick ones still stand.
Surprisingly, the depressing mood passed a little when I looked at this beauty of nature. After a gloomy, cold morning, the sun came out and the clouds were like pieces of cotton wool.
The blue sky contrasted with the juicy green grass, somewhere on the horizon a dark forest could be seen.
So in my country, over time, the wounds from the rockets will heal, and we will remember and mourn the dead. Because nature has the ability to restore itself.
Це був дивний день... Такий різноманітний щодо погоди і такий важливий для духовного розвитку людини... Коли я дивлюсь на ці фото, то хмари на них схожі на витвір за художника або картинку до мультфільма. Краса!
Мене туди потягли мої друзі. Я не дуже хотіла відвідувати один з найбільших нацистських таборів смерті — Освенцім. Навіщо мені це, я надто близько приймаю все до серця? У нашій країні і так війна... Але я дуже вдячна друзям за це рішення! Екскурсія складалась із двох частин. Спочатку ми були в Аушвіці-1, який виник у 1940 році. Це було важко усвідомлювати, що люди можуть чинити такі страшні злочини.
Згодом на автобусні ми поїхали в Акшаіц 2 або Биркенау. Ця частина концтабору діяла щ 1942 по початок 1945 року і саме тут були знищено найбільше людей, в основному євреїв. Мільйон чотириста тисяч... Дехто гинув одразу, а інші найздоровші працювали на важких роботах і жили у цегляних або дерев'яних бараках в нелюдських умовах. Згодом дерев'яні споруди розібрали і від них лишились тільки печі, а цегляні ще стоять.
Дивно, але гнітючий настрій трохи пройшов, коли я дивилася на цю красу природи. Після похмурого холодного ранку вийшло сонце і хмари були схожі на шматки вати. Блакитне небо контрастувало з соковитою зеленою травою, в десь на обрії видно було темний ліс... Так і в моїй країні з часом рани від ракет затягнуться, а загиблих ми будемо згадувати і оплакувати. Бо природа має властивість відновлюватися, звісно до певної міри.
"Gates of death" - thousands of people arrived here in cramped carriages, whose lives were to end very quickly.
This railway was built specifically to bring prisoners here.
Ruins of the crematorium
Thanks for your support!!!